Політичні наслідки тиску країн Заходу на Україну

Здійснення тиску на керівництво України з боку країн Європейського Союзу та Сполучених Штатів у зв’язку із судовою справою проти колишнього Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко може мати кілька довгострокових політичних наслідків, однаково негативних для Києва та Брюсселя.

 За підрахунками групи «Geostrategy», з моменту зміни запобіжного заходу з підписки про невиїзд щодо Юлії Тимошенко на арешт у європейських та американських засобах масової інформації з’явилося близько 400 матеріалів, в яких висловлюються різко критичні оцінки дій вищого керівництва України щодо представників опозиційних сил.

 У сучасній українській історії такий посилений інформаційний тиск було зафіксовано лише у кілька разів:

1. 1991-1994 роки - період вивезення з території України ядерної зброї, яка залишилася після розпаду колишнього Радянського Союзу.
2. 2000 рік - зникнення опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе.
3. 2004 рік - передвиборча президентська кампанія в Україні, яка призвела до масових актів громадянського спротиву та Помаранчевої революції.     

Усі три зазначені періоди тією чи іншою мірою змінювали траєкторію розвитку України, що змушує сьогодні уважніше аналізувати можливі наслідки зовнішнього втручання в українські внутрішньополітичні процеси.

Вже на даному етапі очевидним є те, що політичний та інформаційний тиск Заходу на керівництво України у зв’язку зі справою Ю.Тимошенко не відповідає стратегічним інтересам ні самих Західних держав, ні України.

Аналітична група «Geostrategy» здійснила класифікацію можливих наслідків політичного тиску країн Заходу на українське керівництво у зв’язку зі «справою Тимошенко».

Перше. Надмірне втручання Західних держав у внутрішні українські політичні процеси продовжує створювати небезпечні прецеденти. Оскільки, у разі перемоги на наступних парламентських або президентських виборах нинішніх опозиційних кандидатів, представники правлячої в Україні «Партії регіонів» так само вдаватимуться до дискредитації своїх опонентів шляхом активного залучення політичних партнерів із Заходу. Отже, існує реальна небезпека перебування України у постійних конфліктних умовах, що різко знижує шанси держави до стабільного  та прогнозованого розвитку, позбавляє країну можливостей залучати великі обсяги іноземних інвестицій, відкриває можливості для фінансово-промислових груп купувати ліквідні українські активи за відносно невеликі гроші.  

 Друге. Нестабільна внутрішньополітична ситуація в Україні буде спонукати такі держави як Румунія, і надалі системно проводити у західних регіонах України підривну діяльність, спрямовану на повернення державного кордону України у межі до періоду Другої світової війни (нинішнє румунське керівництво не залишає спроб повернути регіон Південної Буковини і Північної Бессарабії). Турбулентні політичні процеси в Україні можуть підштовхувати й інші країни-сусіди України до недружніх кроків, спрямованих на зміну державного кордону України.      

Таким чином, Європейський Союз може отримати на своїх Східних кордонах напружену ситуацію, яка у перспективі може вилитись у збройний конфлікт за участю України та країни-члена НАТО та ЄС (Румунії).

Третє. Погрози сторони ЄС не підписувати у грудні 2011 року Угоду про асоціацію з Україною група «Geostrategy» вважає абсолютно неприйнятними, оскільки це може мати важливі для самого ЄС та усього регіону Східної Європи геополітичні наслідки. Втягнення України до інтеграційних проектів за участю Росії створить у Східній Європі воронку, в яку потрапить Молдова. А Білорусь втратить найменші шанси вийти з домінантного впливу Російської Федерації. Отже, лише максимально глибоке залучення України саме у євроінтеграційні економічні та політичні процеси остаточно відірве Київ від пострадянського простору та створить передумови для перетворення регіону Східної Європи у ринковий та демократичний клуб. Це, у свою чергу, призведе до:

• ослаблення політичних позицій Російської Федерації у регіоні Центральної та Східної Європи;
• втягнення Білорусі та Молдови до інтеграційних процесів з Європейським Союзом;
• отримання європейською стороною доступу до основних на сьогодні газотранспортних систем, через які Російська Федерація здійснює транспортування переважної більшості обсягів природного газу на Європейський ринок;
• збільшення загальноєвропейського фонду земель сільськогосподарського призначення, що дозволить Євросоюзу впевнено виступати головним гравцем на світовому продовольчому ринку;
• розширення (у далекій перспективі) географічних меж єврозони.

Четверте. Зважаючи на актуальність створення в Європі стабільного безпекового простору, залучення України до європейських економічних процесів відкриє шлях до приєднання України до НАТО. У разі ж, якщо Захід відштовхне Україну зараз, це не зробить Україну більш демократичною, у той же час надихне керівництво Росії на втягнення Києва до власних безпекових ініціатив.

П’яте. Враховуючи нинішні тенденції розвитку політичної ситуації в Україні, українським партіям необхідно значно активізувати пошук партнерів у найбільш впливових державах Європейського Союзу. Також оцінити можливості розширення географії політичних контактів за рахунок Сполучених Штатів та азійських країн.